 Після розпаду в 2005 славетного ФК «Полісся» і закриття трохи пізніше міського муніципального клубу «Житомир» та обласного ФК «Житичі» наш обласний центр не має свого представника на чемпіонатах України з футболу. Центральний стадіон поступово руйнується, а футбол можна побачити хіба що по телевізору. Влада час від часу обіцяє відродити команду майстрів, але поки далі слів, справа не заходить. Тому варто нагадати керівництву міста і області про необхідність відродження футболу в Житомирі. Адже футбол – одна з найпопулярніших ігор світу і велика кількість його прихильників є і в нашому місті.
Газета «20хвилин» вирішила нагадати владі про фанів футболу і відомих житомирських футболістів та тренерів. І перший, з ким ми зустрілись, останній капітан і один із кращих гравців останніх років житомирського «Полісся» - Руслан Соболевський.
- Руслан, як давно ти захоплюєшся футболом?
- Моїм першим тренером був Ростислав Гордєєв. Я брав участь у шкільному чемпіонаті, він мене там вперше побачив і запросив до себе в школу. А я прийшов через два місяця. Тобто почав займатись в 1986 році. А вже в 1990 мене запросили до житомирської команди майстрів – ФК «Полісся». Мені тоді було всього 17 років.
- І що далі?
- Погодився, звісно. Почав грати. Спочатку мене випускали на заміни, на 3-4 хвилини. Коли в тому ж 1990 році наша команда вийшла у фінал кубку
| ось так Руслан захищає кольори ФК «Звягель-750»
|
України і грала фінальний матч в Житомирі, то я теж вийшов на поле. Мене випустили також на чотири хвилини в кінці. Щоправда, наші вже вигравали 4:0 і грав всього чотири хвилини. Але для мене, 17-річного хлопця, це була надзвичайна подія, драйв і емоції неймовірні. Запам’ятав гру на все життя.
- Тоді житомиряни ходили на футбол? - Звісно, вони любили і підтримували свою команду. Тому на центральному стадіоні під час ігор завжди було декілька тисяч вболівальників. На моїй пам’яті найбільше глядачів прийшло на домашню гру з мінським «Динамо» в 1/16 кубку СРСР. Стадіон був буквально забитий вболівальниками. Це було справжнє свято футболу в місті.
- Як зіграли?
- В Мінську 0:0, в Житомирі 2:2 і далі 1/16 ми не пройшли. Але зіграли достойно.
- Були в місті якісь святкування перемог улюбленої футбольної команди?
- За часів Радянського Союзу це просто було не прийнято. Але наступного робочого дня навіть працювалось веселіше. І настрій поліпшувався. Зате пам’ятаю, коли вже за часів незалежної України до нас приїздило київське «Динамо» на День незалежності, 24 серпня 2002 року. Тоді було зіткнення ОМОНу і вболівальників. А так особливих гулянь в нашому місті ніколи не було.
- В основний склад не взяли?
- Тоді я ще молодий був, нестабільний. Спочатку потрібно було набратись досвіду. Не все ж одразу. А вже за рік, в 1991 році, я поїхав вчитись в Тернопіль. Їхній футбольний клуб «Нива» вийшов у вищу лігу чемпіонату України. Так само сидів на лаві запасних і виходив на заміну. Все-таки рівень тернопільських гравців в основному складі був надзвичайно високим.
- Коли повернувся в Житомир?
- В 1993 році я приїхав і тоді ж пішов в армію. Грав вже за київське ЦСКА чотири роки. Потім мене віддали в аренду в «Оболонь», де я провів ще рік. В 1998 році знову приїхав в Житомир і вже грав за нашу команду аж поки вона не розпалась. З 2000 року мене назначили капітаном. Тоді вже команді було важко, але потроху шукали підтримку, спонсорів.
- Вболівальники вас також підтримували?
- Звісно. Якщо команда показувала результати і людям подобалась гра, то і фанів на трибунах з кожним разом з’являлось все більше і більше. Люди ж 
| і досі суперникам дуже тяжко обіграти Руслана
|
приходять на стадіон щоб відпочити, підбадьоритись. По декілька тисяч було. Коли почався спад, то і вболівальників ставало дедалі менше. А на останні матчі взагалі приходило 100-200 осіб.
- Як ви тоді грали?
- На початку 2000 – добре, але поступово все гірше. Перед розпадом фінансування майже припинилось. А в 2005 зникла і сама команда. Гравці роз’їхались по іншим містам і клубам. А хтось вже закінчив грати. Я спочатку грав за житомирський ФК «Житичі», а коли і він перестав існувати, поїхав до Кривого Рогу.
- Зараз десь граєш?
- Хіба що для себе, аби підтримати форму. Того року виступав за Новоград-Волинський «Звягель-750». Граю за команду ветеранів. Мені досі подобається футбол.
- Як вважаєш, якщо б зараз знову відновили «Полісся», було б кому з молодих житомирських футболістів там грати?
- В нас є перспективні футболісти. І на перший час вони могли б грати. Звісно, в лідери одразу б не пробились, але й останніми не були б то точно. Але не все ж одразу. Головне – почати і відновити команду. Це цілком реально. Сергій Роздум, газета 20 хвилин
| 
<\a>
С какими командами играло Полесье! Даже после развала Союза: Динамо, Днепр, Ворскла, Металург (Д.), Черноморец... Всех не перечислить. Куда все это делось? И как все это восстановить? Где найти нового Авдыша? 
Міцного здоров'я тобі, футбольного довголіття! Сподіваємось, що і у наступному сезоні ти ще не раз принесеш радість новоград-волинським вболівальникам!
